Стандартизація в металургійній галузі

Починаючи написання цієї статті, я планував присвятити її питанням розвитку нових продуктів на металургійних підприємствах та тим драйверам, які є ключовими в цих процесах. Й стартувати хотів з ринкових та галузевих передумов для налагодження виробництва нових видів металопродукції. Але коли я дійшов до першого ж розділу, пов’язаного з питаннями стандартизації в металургійній галузі, то зрозумів, що кількість інформації, яку я вважаю за потрібне включити в нього, просто не вміщується та заслуговує на окрему публікацію.  

Тому сьогодні ми спробуємо розібратися, що взагалі собою представляє стандартизація та розглянемо світову та локальну картину у сфері створення стандартів. А вже в наступній статті оцінимо, яким чином все це впливає на процеси розвитку нових видів продукції. Одразу відмічу, що текст поточної публікації стосується перш за все металургійної галузі. В інших промислових сегментах ситуація в своїй більшості подібна, але може в окремих моментах відрізнятися від описаної. 

Що таке стандартизація 

Простими словами, стандартизація – це діяльність з впорядкування в будь-якій галузі. Таке впорядкування виконується шляхом впровадження певних положень та правил для загального використання всіма учасниками галузі. Стандарт України ДСТУ 1.0 «Національна стандартизація. Основні положення» визначає мету такої діяльності наступним чином: 

Трошечки складно, але в цілому зрозуміло, чи не так? Зазначену мету досягають шляхом розробки, впровадження та застосування відповідних нормативних документів (НД), які встановлюють правила, настанови чи характеристики щодо діяльності або її результатів. До таких документів відносяться стандарти, кодекси усталеної практики, стандарти організацій, галузеві стандарти, технічні умови тощо. 

Перші кроки до стандартизації людство робило ще в часи древнього Єгипту, Риму та Київської Русі, але системний підхід у цій сфері стартував у кінці XIX – на початку XX століть. Не дивно, що до теперішнього часу в світі було створено безліч нормативних документів, у тому числі дублюючих одне одного. Наразі об’єктами стандартизації виступають процеси та послуги, продукція, матеріали та їхні складові; устаткування, системи та їхня сумісність; процеси, правила, процедури, методи чи діяльність. 

Рівень стандартизації визначається за політичними, економічними та географічними ознаками: 

• Галузева стандартизація функціонує в межах певної галузі в окремій країні; 
• Національна стандартизація проводиться на рівні однієї країни; 
• Регіональна стандартизація виконується на рівні відповідних органів певного економічного чи географічного простору; 
• Міжнародна стандартизація забезпечується офіційними органами всіх країн, що входять в певну міжнародну організацію зі стандартизації. 

Нормативні документи мають чинність відповідно до рівнів суб’єктів стандартизації, які їх впровадили. Стандарти підлягають регулярній перевірці на предмет відповідності сучасним технологіям, рівню розвитку науки та техніки, актуальним галузевим вимогам. В залежності від поточних умов діючий НД може бути переглянутий із внесенням змін або скасований (із одночасним уведенням іншого стандарту на заміну або без заміни). При цьому вимоги нового або оновленого регламентуючого документу не можуть послабляти параметри попереднього. 

Функціонування системи стандартизації в Україні 

Відповідно до Закону України «Про стандартизацію» в нашій країні суб’єктами стандартизації є: 

• Центральний орган виконавчої влади, який формує державну політику в області стандартизації; 
• Центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику в цій сфері; 
• Національний орган стандартизації (НОС); 
• Технічні комітети стандартизації (ТК); 
• Підприємства та організації, які здійснюють стандартизацію (органи сертифікації, наукові установи, які розробляють НД тощо). 

Наразі перші дві вищевказані функції виконує Міністерство економіки України. Провідною організацією із стандартизації в Україні є Державне підприємство «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (ДП УкрНДНЦ). Центр був утворений в серпні 2003 року. Постановою Кабінету Міністрів йому було доручено виконання функції Національного органу стандартизації: 

• Прийняття, скасування, відновлення дії національних стандартів; 
• Оновлення та забезпечення відповідності стандартів законодавству та сучасним досягненням науки та техніки; 
• Координація діяльності Технічних комітетів стандартизації щодо розробки, перевірки, перегляду нормативних документів; 
• Гармонізація національних стандартів та кодексів усталеної практики з відповідними міжнародними та регіональними нормативними документами; 
• Забезпечення співробітництва у сфері стандартизації між виробниками, споживачами та державними органами та інші організаційні функції. 

До складу ДП УкрНДНЦ входить Інститут стандартизації, Інститут підготовки фахівців НОС, а також філії у Харкові та Львові. Підприємство є представником України в Міжнародній електротехнічній комісії (IEC), Міжнародній Організації зі Стандартизації (ISO), Європейському комітеті стандартизації (CEN) та інших організаціях. 

Стандартизація в металургії забезпечується відповідними технічними комітетами, список яких наведено в таблиці нижче. Сертифікація продукції металургійної промисловості та виробничих процесів (якщо цього вимагає нормативний документ) виконується акредитованими органами сертифікації. 

Перелік Технічних комітетів України, діяльність яких пов’язана з металургією 

Стандартизація в світовій чорній металургії 

Щорічно в світі виробляється трохи менше 2 мільярдів тон сталевої продукції. Географічне розподілення споживання цієї сталі дуже незбалансоване. Майже половина «осідає» в Китаї, ще близько 20% використовується в інших азіатських країнах. Серед великих ринків збуту також можна виділити ЄС (10% у 2018 році за даними WSA) та Північну Америку (8,3%). Залишок, який складає трохи більше 10%, розподілений між іншими напрямками. 

Споживання сталі (кінцеві вироби) країнами світу станом на 2018 рік, % 

Для того, щоб виробник міг «відкусити» частку цього металургійного пирога, його продукція повинна відповідати актуальним вимогам стандартів, які діють там, куди він постачає свої вироби. Й це вельми непросто, оскільки в усіх зазначених вище регіонах діють зовсім різні норми та стандарти на металопрокат та іншу металургійну продукцію. Окрім міжнародних та регіональних систем стандартів, що діють одночасно у декількох країнах (тільки у сталевій галузі таких систем близько 10), майже в кожній країні світу існує власна національна група технічних норм.  

Так, в українській металургії наразі діють національні стандарти ДСТУ та технічні умови ТУ, міждержавні ГОСТи, міжнародні ISO, гармонізовані міжнародні ДСТУ EN, ДСТУ ASTM тощо. Й це ми ще не торкаємося різних галузевих стандартів (в Україні їх позначають ГСТУ), стандартів підприємств та організацій (СТП та СОУ) та інших нормативних документів. 

Приклади систем стандартизації, які використовуються різними країнами/регіонами 

Стандартизація промислової продукції на початку своєї історії виконувалася державами окремо одна від одної шляхом створення локальних нормативних документів. Розвиток саме національних систем стандартизації на тому етапі обумовлювався, мабуть, такими причинами: 

1. Необхідністю уніфікації продукції та методів визначення її параметрів якості (наприклад, обладнання та стандартні зразки металургійних матеріалів для дослідження їхніх характеристик міцності), а також безпеки для використання тут і зараз; 
2. Одночасним децентралізованим впровадженням ідентичних документів в різних куточках світу й неможливістю оперативного погодження їхніх умов всіма виробниками; 
3. Необхідністю розробки власних вимог до продукції, які б враховували особливості та умови її локальної експлуатації; 
4. Бажанням відокремити свою продукцію й ринок від інших, щоб не допустити імпорту тощо. 

Розробкою національних стандартів тоді, як і зараз, займалися профільні державні органи конкретних країн. Окремо слід зазначити й ще один, не дуже чесний фактор. Деякі не чисті на руку державні органи шляхом впровадженням власних НД фактично привласнювали розробки інших країн: робили косметичні зміни в характеристиках продукту з закордонної специфікації та видавали свій нормативний документ на цей «аналоговнєт». Кажуть, саме так сталося зі сталями за німецьким стандартом DIN 17100 та іншими НД, завдяки яким в СРСР свого часу з’явилася ціла ланка нових конструкційних марок і відповідні державні стандарти виробництва металопрокату. 

З часом у світі виникла необхідність хоча б часткового зняття бар’єрів у міжнародній торгівлі та більш вільного розповсюдження продукції. Почали створюватися міжнародні організації, які зайнялися розробкою та впровадженням нормативних документів на регіональному на загальносвітовому рівні. Прикладом такої структури може виступати Міжнародна Організація зі Стандартизації ISO (англ. International Organization for Standardization), яка була створена у 1947 році за участі 25 національних органів. Зараз до складу ISO входить більше 160 країн світу. За час свого існування організація розробила більше 25 тисяч міжнародних стандартів. 

Але, незважаючи на прогрес у впровадженні міжнародних норм, локальні регламентуючі документи продовжують своє існування й зараз. Більш того, в останні роки, із зростанням протекціонізму в багатьох країнах світу, національні стандарти знаходять новий поштовх для розвитку. На додачу, не слід забувати, що оновлення та видавництво нормативно-технічної документації, сертифікація виробників щодо можливості виготовлення продукції у відповідності з вимогами чинних стандартів – це також достатньо прибутковий бізнес, від якого далеко не всі готові відмовитися.  

Деякі країни та органи сертифікації пішли ще далі. Як вже було зазначено, перегляд норм відбувається під впливом суттєвих змін в технологіях та вимогах до продукту/ послуги. Але деякі організації майже щороку перевидають стандарти металургії та інших галузей, нічого особливо у них не змінюючи, окрім року видання. А виробники вимушені щороку купляти такі оновлені версії НД , оскільки мають право постачати продукцію тільки за умови наявності у них найактуальнішої версії стандарту на її виготовлення. При цьому деякі стандарти металургійної продукції вимагають обов’язкової атестації процесів виробництва щодо його відповідності нормам, тому виробники повинні сплачувати й за ці роботи організацій, що сертифікують. 

Гармонізація стандартів 

Для уникнення бар’єрів у торгівлі між країнами та підвищення якості продукції та послуг активно використовується принцип гармонізації нормативних документів. Він полягає у приведенні змісту національного стандарту у відповідність до іншого (звичайно регіонального або міжнародного) із забезпеченням узгодженості між параметрами якості, методиками та результатами випробувань та іншої інформації, яка міститься у стандартах. З одного боку, це дозволяє національним виробникам постачати продукцію на експорт, з іншого – впроваджує на локальному ринку міжнародні норми та правила функціонування тієї або іншої сфери діяльності. 

В Україні впровадження сторонніх стандартів в якості національних регламентується ДСТУ 1.7:2015 «Національна стандартизація. Правила та методи прийняття міжнародних і регіональних нормативних документів». За його основу взята настанова міжнародних організацій ISO та IEC (ISO/IEC Guide 21:2005). В залежності від кількості національних змін в таких нормативних документах визначається їхній ступінь відповідності оригіналу: 

• Ідентичний національний НД (позначається IDT) - повністю відтворює структуру та технічний зміст вихідного стандарту. В ньому допускаються лише деякі редакційні зміни на кшталт виправлення помилок, зміни висловів, доповнення національними додатками та примітками тощо; 
• Модифікований національний НД (MOD) – відтворює структуру міжнародного стандарту, але має технічні відхилення, які чітко визначені та пояснені. В ньому також дозволені зміни, властиві документам IDT; 
• Нееквівалентний національних НД (NEQ) – має відхилення та редакційні змінення відносно міжнародного, які чітко не визначені та не пояснені. Стандарт може мати зміни в структурі, що не дають легко його порівняти з оригіналом. Документ NEQ може мати меншу кількість положень, ніж представлено у міжнародному стандарті. 

Міжнародні нормативні документи можуть прийматися шляхом підтвердження або перевидання (передруку/ перекладу/ перероблення). Підтвердження – найпростіший метод, він не потребує перекладу та друкування, його застосовують мовою оригіналу. Перевидання вимагає перекладу тексту стандарту мовою тієї країни, в якій він впроваджується. 

Приклад позначення ідентичного національного стандарту України 

Приклад позначення модифікованого або нееквівалентного національного стандарту України 

Отже, як бачимо, стандартизація - дуже різноманітна та «строката» сфера діяльності. Нескінченна кількість нормативних документів, існуючих у тій чи іншій області, будь-кого може увігнати в ступор. Стрімкий розвиток нових матеріалів, технологій та методів виготовлення вимагає введення все нових й нових стандартів. Ну а виробникам не залишається нічого іншого, як розробляти та впроваджувати нові продукти, коригувати виробничі технології аби забезпечити їхню відповідність актуальним промисловим вимогам. Але про це ми вже поговоримо у наступних публікаціях.