Особливості пошуку аналогів сталей за ДСТУ/ ГОСТ в міжнародних стандартах

Після 30 років незалежності Україна все ще живе під впливом наслідків довготривалого радянського минулого. Це стосується далеко не тільки геополітичних реалій, але й будь-якого іншого напрямку існування країни. Виробничі галузі – не виключення. Із переходом на проєвропейський вектор розвитку та впровадженням гармонізованих версій європейських стандартів у вітчизняній промисловості досі постає питання вибору марок сталі або конкретних металовиробів загалом, що могли б замінити таку продукцію за стандартами ГОСТ та зробленими на їхній основі вітчизняними ДСТУ – нащадками «СРСРівської системи». Про особливості систем стандартизації в металургії детальніше можна почитати тут, а сьогодні поговоримо саме про проблеми підбору сталевих виробів за іноземними технічними нормами для їхнього застосування в Україні.

Передумови

Система СРСР мала на меті повне відокремлення власної промисловості від «колективного Заходу», щоб, так би мовити, виключити згубний вплив капіталізму при будівництві світлого майбутнього. Тому розробки радянських науковців та інженерів відбувалися у певному вакуумі, а створені на їхній базі вироби під новими власними назвами/ маркуваннями потрапляли до вітчизняних стандартів та інших нормативних документів, займаючи місце в технологічному та ринковому ланцюгу. Авжеж за відсутності достатньої інформації з іншого боку залізної завіси не були рідкістю випадки «вигадування велосипеду» на теренах СРСР при вже існуючих закордонних аналогах.

Окремо слід зазначити, що вказане вище ізолювання радянського суспільства також не заважало запозичати європейські та американські ідеї, технології та вироби. У разі легальної передачі прав на виробництво до нас приїжджали або будувалися під пильним наглядом західних партнерів лінії, цехи та цілі заводи, які створювали той самий продукт, але з іншим «шильдиком» (традиційно згадаємо автомобіль ВАЗ 2101, «копійку», прототипом якого був легендарний FIAT 124).

Якщо ж іноземні продукти хотіли привласнити не зовсім чесним чином, застосовувалися методи промислового шпіонажу, націлені на заволодіння кресленнями, технологічними картами або зразками готових виробів, після чого процес йшов двома напрямками:

• продукт повністю дублювали (прикладом може бути фотоапарат ФЕД, який з певним погіршенням харківські спеціалісти скопіювали з німецького LeicaII);
• в продукт вносилися деякі зміни для надання певної «унікальності»й привласнення (навіть «народний» салат «Оселедець під шубою» - м’яко кажучи, не повністю наш, як і багато інших смаколиків).

Безперечно, подібними методами не нехтували й закордонні компанії, але зараз мова не про це. В результаті вищесказаного у вітчизняній промисловості та побуті виникла безліч виробів – унікальних, ліцензійних, позичених/змінених - які мали своє позначення та характеристики, що не співпадали з продукцією інших країн. Інші марки сталі, інші розміри будівельних профілів, інша ширина залізничної колії, інші випробування тощо.

Яскравим прикладом запозичення в металургії є дуже відома на пострадянських теренах марка сталі 09Г2С. За основу при її розробці використали німецьку сталь St 52-3 за стандартом DIN 17100. Трошки скоригували вміст вуглецю, кремнію та марганцю – й вуаля, одна з найкращих радянських конструкційних марок готова. На додачу призначили цю сталь легованою на відміну від європейських стандартів, де St 52-3 та її наступниця–марка S355 за EN 10025-2–так й залишилися нелегованими (через що зараз не можуть виступати як аналоги сталі 09Г2С) 

Й чим довше тривало панування радянського строю, тим більше з’являлося подібних продуктів і технологій, а навколо них – нормативно-технічних документів, будівельних норм, галузевих вимог тощо. В радянській металургійній індустрії в цей період з’явилися тисячі марок сталі із різним хімічним складом та властивостями. Під ці сталі адаптували всі виробничі агрегати та процеси, які використовувалися при створенні кінцевих металовиробів. Вся вітчизняна конструкторська, будівельна та інша документація оперувала виключно параметрами сталевого прокату, зазначеними у ГОСТах, жодні закордонні аналоги марок сталей не допускалися й не використовувалися. Це було до розвалу СРСР, та в певній мірі це продовжується й нині.

Поточна ситуація

Не буду повторювати тези про нюанси української стандартизації з минулих статей. Просто підкреслю основні ключові моменти:

• В Україні активно впроваджуються гармонізовані міжнародні стандарти (ДСТУ EN, ДСТУ ISOтощо), а також норми проектування й інші регламентуючі документи, які базуються на європейській системі;
• Стандарти ГОСТ, впроваджені до 1994 року, в нашій країні скасовані. Частину цих нормативних документів замінили відповідні національні ДСТУ або гармонізовані міжнародні норми, але багато з них були скасовані остаточно, без заміни;
• Значна частка вітчизняної будівельної, машинобудівної та іншої галузевої документації, як й раніше, оперує сортаментом з ГОСТів, в тому числі повністю скасованих;
• З початку війни в 2014 році Україною втрачені значні металургійні потужності. Не виробляється багато видів металопрокату (магістральні рейки, товстий лист, штабобульби, двотаврові балки та ін.);
• Знайти продукцію за ГОСТ/ ДСТУ на зовнішніх ринках для імпорту в Україну майже неможливо.

Ще до того, як в нас склалася ситуація з відсутністю або обмеженістю сортаменту за ГОСТ/ ДСТУ, деякі галузі вже почали переводити власну нормативну базу на європейські рейки. Це відбувалося дуже повільно, але процес стартував. Наприклад, в будівництві ще в 2015 році впровадили Державні будівельні норми ДБН В.2.6-198:2014 «Сталеві конструкції. Норми проектування», в яких наведено перелік класів міцності та марок сталі, що відповідають цим класам. При цьому вказувалися як вітчизняні види металопродукції, так і аналоги сталей у зарубіжних стандартах, гармонізованих в нашій країні. Здавалося б, бери та користуйся. Але й тут не обійшлося без нюансів.

По-перше, вся інша конструкторська документація все ще «заточена» під сталі радянського формату. Й ніхто з проектувальників не буде шукати альтернативи, допоки в кресленні вказана конкретна марка 09Г2С або Ст3пс. Для цього потрібно перероблювати всі матеріали, починаючи з нуля, від розрахунків несучої здатності та інших параметрів металоконструкцій. Багато документів необхідно піддавати експертизі та затверджувати в державних інституціях. Все це довго та витратно. Тому якщо ситуація дозволяє відкласти – люди відкладають.

По-друге, в зазначених вище ДБН збереглися класи міцності сталі, які характерні для ГОСТівської класифікації й широко використовуються в нашій будівельній галузі, але взагалі відсутні в європейській (С245, С255, С345 та інші). Тож європейські аналоги сталей для цих марок просто відсутні. У разі відсутності аналогу будівельні норми дозволяють брати сталі класом вище. Але це може призводити до недоцільного перевищення запасу міцності кінцевої конструкції та загального здорожчання проекту.

Приклади деяких марок сталі, що відповідають класам міцності прокату за ДБН

Нагадаю, що вище мова йшла лише про марки сталі. А якщо зазирнути глибше й подивитися, наприклад, на розміри й форму сортових профілів або різні вимоги до механічних випробувань та інших параметрів якості «наших» й «не наших» видів прокату, ситуація ще більше ускладниться. Для прикладу можете подивитися нашу публікацію, в якій наведено стан справ щодо використання сталевих двотаврів й пошуку їхніх аналогів.

У виробничій практиці українських металургійних заводів існує практика виготовлення певної сталевої продукції (круг, труба, кутик) з видачою сертифікату якості одночасно як для сталі Ст3 за ДСТУ/ ГОСТ, так й для сталі S235JRза ДСТУ EN 10025-2. При цьому необхідне коригування технології виплавляння та прокатування сталі, оскільки властивості цих марок перетинаються в дуже вузькому діапазоні. Додатково проводиться подвійна кількість механічних випробувань – методики проведення досліджень та параметри, що визначаються за цими стандартами, суттєво відрізняються. 

І це ми говоримо про ті галузі, в яких хоча б щось зроблено й робиться. А скільки напрямків промисловості ще тільки розмірковують про те, як жити далі в умовах відсутності «совєцького асортименту». І там взагалі відсутня будь-яка таблиця аналогів марок сталей та інших сплавів, що випускаються відповідно до вітчизняних та зарубіжних стандартів. На базі чого в такому разі взагалі можна приймати рішення щодо закупівлі металопрокату за межами країни?

Що робити далі?

До мене часто звертаються фахівці з продажів з проханням порадити іноземні аналоги марок сталей чи профілів, що повністю відповідатимуть усім характеристикам тієї чи іншої металопродукції за стандартами ГОСТ та ДСТУ. Нажаль, майже завжди моя відповідь звучить як «Повного аналогу цього продукту немає».

В деяких випадках для найпростіших профілів та марок вдається щось підібрати. Але у більшості ситуацій закордонний зразок буде відрізнятися від прокату за місцевими нормами: вмістом хімічних елементів, рівнем механічних властивостей, геометричними параметрами або граничними відхиленнями за якимись характеристиками. Можна підібрати досить близький за параметрами прокат, але його придатність до використання як замінника все одно повинні підтвердити відповідні розрахунки профільних спеціалістів та організацій (що зараз робиться далеко не завжди).

Щоб проблему врешті решт було усунуто, треба повністю переглянути всю вітчизняну технічну базу за всіма напрямками промислової діяльності й остаточно переорієнтувати її на європейський вектор, встановивши кінцевий термін дії всіх ГОСТів та інших пов’язаних з ними норм. Ну не вдасться нам всидіти на двох стільцях! Будь-який продукт від розробки та проектування до виробництва та експлуатації повинен проходити свій життєвий цикл за однією нормативною системою. Так, це колосальна робота, в якій повинні бути залучені всі, від державних органів та промислових гігантів до маленьких підприємств. Алеїї потрібно зробити, бо інакше ми ніколи не інтегруємося в європейську промислову модель, не позбудемося «радянського якорю» й продовжуватимемо шукати неіснуючі продукти-аналоги. Жодної «чарівної пігулки» на цьому шляху, на превеликий жаль, нема.